Метт Грейнінг: «Анімація відзначається віртуозністю і фантазією»

Categories ДозвілляPosted on


Людина, яка перша не побоялась створити мультик для дорослих, запровадила моду на анімацію і  створила сімейку, яку полюбили не лише в США, а й по всьому світі. Про «Сімпсонів» знають, чули і бачили чи не всі, це мульт, який привертає увагу, смішить своєю простотою і наївністю, вдало підкреслюючи і висміюючи життя простих громадян. Бували ж такі серії, де ми впізнавали в тій чи іншій мірі себе, переживали чи раділи разом з героями. Ось сьогодні і вирішила розповісти про людину, яка зробила тих, хто вкоренився у наших телеефірах, заставках комп’ютерів і навіть аватарках.

Творець, мультиплікатор і продюсер культових мультсеріалів «Сімпсони» і «Футурама», Метт Грейнінг, народився 15 лютого 1954 року. Про вимову його прізвища точаться суперечки не тільки в Америці, а й в інших країнах світу. Розповсюджена вимова Гроунінг помилкова, навіть сам мультиплікатор наполягає на тому, що його прізвище читається як Грейнінг. У серіях «Сімпсонів», де він з’являється, його прізвище жартома вимовляється неправильно.

У сім’ї Гомера Грейнінга та Мардж Грейнінг Метт був третім з п’яти дітей. Батько Метта був мультиплікатором, режисером, сценаристом і працівником реклами. Тому Метт вирішив піти шляхом свого батька. Мати ж була колишньою вчителькою.

Студентські роки пройшли в містечку Олімпія, штат Вашингтон, де Метт вчився в університеті Evergreen State College. Там він працював головним редактором університетської газети The Cooper Point Journal. Проявивши талант журналіста, у щотижневих випусках газети пізніше почав публікувати свої міні-комікси, де й розвинув талант ілюстратора.

У 1977 році на 23-ому році життя отримав диплом і переїхав у Лос-Анджелес з наміром присвятити своє життя літературній роботі. Ким тільки він не працював в Лос-Анджелесі – водієм режисера, кур’єром, журналістом, продавцем пластинок, проте коли мав вільну хвилинку – малював комікси, де описував друзям своє життя в Лос-Анджелесі, яке звав «Життя у пеклі». Метт почав поширювати ксерокопії своїх коміксів у магазині пластинок, де тоді працював. Наступного ж року один з його міні-коміксів надрукував авангардний журнал Wet Magazine, а ще роком пізніше – газета Los Angeles Reader. У 1982-ому році остання газета довірила Метту вести «музичну» колонку про рок-н-рол у цій газеті. Але Метт дещо не впорався зі своїм завданням. В колонці, яку він вів, він описував власне дитинство і життя, як і висловлювався про все те, чого терпіти не міг і навіть речі, яку він просто бачив на вулиці. Врешті-решт його усунули як автора колонки.

Проте Los Angeles Reader став для Грейнінга доленосним. Працюючи в газеті, він познайомився, а згодом й одружився з Деборою Каплан (розвелися в 1999 році), яка в 1984-ому році допомогла йому надрукувати успішну на ринку продаж книгу коміксів «Любов – це пекло». Незабаром після цього молода сім’я Грейнінгів покинули газету і заснували власну компанію «Life in Hell», яка займалася розповсюдженням творів Грейнінга.  Метт створив ряд рекламних плакатів, ілюстрував рекламні брошури для корпорації Apple з персонажами «Життя у пеклі». З кінцем 80-их років Метт Грейнінг був ще знаний за цілий ряд збірок на подібні теми «Життя в пеклі», «Школа – це пекло», «Робота – це пекло», «Дитинство – це пекло», «Велика книга пекла», «Величезна книга пекла» та інші.

У 1985-ому році продюсер Джеймс Брукс запропонував Грейнінгу зайнятися анімацією, а точніше невеликими анімованими зарисовками для розважальної програми «Шоу Трейсі Ульман». Метт Грейнінг хотів використати своїх персонажів із «Життя в пеклі», але побоявся втратити авторські права, тому придумав щось нове – сімейку Сімпсонів. Фактично цю сім’ю він змалював з себе. Сім’я Сімпсонів живе за адресою 742, Evergreen Terrace (Вічнозелений бульвар, 742). За такою ж адресою в дитинстві жив Метт. Гомер і Мардж Сімпсони названі в честь батьків Метта. Грейнінг доручив сценаристам назвати персонаж дідуся Сімпсонів. По випадковому збігу обставин він отримав імя Ейб (Абрахам), як і дідусь Метта Грейнінга! Крім того, синів Метта звуть Ейб і Гомер, імена своїх сестер Грейнінг використав для персонажів Ліси, Меґґі і Патті.

19-ого квітня 1987-ого року «Сімпсони» вперше з’явились на телеекрані і завоювали неймовірну популярність, що призвело до створення півгодинних серій, які показувались у телепрограмах «за 18 років». «Сімпсони» в історії американського телебачення №1 як найдовший анімаційний серіал: понад 450 епізодів, які об’єднані у 21 сезон, приблизно по 20 серій у кожній з тривалістю 20-24 хвилин/серія. Мультсеріал фактично для дорослих – це сатирична пародія на життя середнього класу у США, зображене Сімпсонами, яка складається з Гомера, Мардж, Барта, Ліси та Меґґі. Більшість подій відбуваються у вигаданому місті Спрінгфілд. Мультик висміює численні аспекти життя людей, різні національні культури, суспільство, релігію і навіть американське телебачення. «Сімпсони» були одним із перших успішних проектів компанії FOX, яка викупила права на трансляцію, таким чином здобувши кілька видатних нагород. Часопис Time, визнаючи найбільші досягнення 20-ого століття в мистецтві та індустрії розваг, у 1998-ому році назвав “Сімпсонів» кращим телесеріалом сторіччя.

Коли Грейнінг презентував художнику ескізи-чернетки основних персонажів, сподівався, що в процесі роботи їхня зовнішність зазнає змін на краще. Втім мультиплікатори просто скопіювали його малюнки, внаслідок чого в перших серіях герої виявились намальованими дещо грубо і неохайно.

Батько родини, Гомер, працює інспектором з безпеки на Спрінгфілдській АЕС. Лінивий, тупий, страждає на ожиріння, любить пончики, пиво і смажені реберця. Дуже любить свою сім’ю, хоч не завжди показує це. Його дружина Мардж – ідеальна по праву жінка, стереотипна домогосподарка і дбайлива мати. У родині троє дітей: Барт – 10-річний непослух та хуліган, часто уникає покарання за свої витівки; Ліса – не по віку розвинена 8-річна дівчинка, обожнює вчитися, дізнаватись щось нове і грати на своєму улюбленому саксофоні; Меґґі – немовля, що в основному спілкується звуками і жестами. В сім’ї також є собака на ім’я Маленький Помічник Санти і кіт Сніжок 2, котрі також отримували провідні ролі в певних серіях.

Незважаючи на події, що вказують на плин часу (щорічні свята і дні народження), персонажі не старішають і мають такий самий вигляд, як і наприкінці 80-их. Протягом усіх серій герої одягнені у той самий одяг. Крім того, в серіалі час від часу з’являються інші особи – співробітники, вчителі, родичі, однокласники та друзі родини, мешканці міста, місцеві знаменитості, політики тощо. Автори серіалу спочатку планували цих персонажів як гостей, утім багато хто з них посіли чільне місце в сюжеті і стали невід’ємною частиною міста. Тому окремі серії присвячені тим, хто оточує Сімпсонів.

Завдяки анімаційній природі серіалу, робота Гомера на АЕС дозволяє висловлюватись на теми стану і захисту довкілля. Показуючи навчання Барта і Ліси Сімпсон у початкові школі, автори мають змогу висвітлювати суперечливі питання освіти. ЗМІ у місті є підґрунтям для сатири на індустрію розваг. Влада і великі корпорації зображені в серіалі в негативному світлі. Політики у «Сімпсонів» корумповані, релігійні лідери (такі як Преподобний Лав Джой) ставляться байдуже до своїх парафіян, місцева поліція некомпетентна. У кризові часи родина Сімпсонів часто звертається до Бога й усі основні світові релігії зазнали висвітлення в серіалі.

У «Сімпсонах» часто з’являються також гості – люди різних професій, знамениті актори, спортсмени, письменники, музиканти, вчені, політики у ролях самих себе. За числом знаменитостей, що взяли участь у програмі, «Сімпсони» посіли перше місце серед телесеріалів, що є зафіксованим у Книзі Рекордів Гіннеса.

Зміст серіалу від самого початку мав суперечливий характер – часта безкарність поведінки бунтівного Барта дала привід певним консервативно налаштованим батькам розцінити його як поганий приклад для наслідування дітьми. В одній зі своїх промов тодішній президент Джордж Буш старший використав «Сімпсонів» як антитезу: «Американська родина має бути… менше схожа на Сімпсонів». Таким чином, носіння предметів одягу з зображенням персонажів (зокрема Барта) було заборонене в деяких школах США.

До свята Helloween щорічною традицією стали серії, які носять назву «Будинок жахів» із порядкових номером. Перша така серія вийшла у 1990-ому році в рамках другого сезону. Сюжети таких серій показують родину Сімпсонів у центрі подій, що нагадують фільм жахів чи фантастичний фільм і часто є пародією або алюзією на відомі твори цих жанрів. Сюжети таких серій не вписуються у звичайну послідовність, тому що головні герої в них здебільшого гинуть.

Чимало крилатих фраз із «Сімпсонів» вкоренилися в англійську мову. Найвідомішою «фірмовою» фразою став обурений вигук Гомера «D’oh», який навіть було внесено до Оксфордського словника англійської мови. Також у широкий вжиток пішли вирази «Чудесно…» (містер Бернс), тріумфальний вигук Гомера «Ву-ху!», «Ха-ха!» з характерною інтонацією (Нельсон), а фрази Барта «Ай, карамба» та «З’їж мої шорти» стали популярними фразами, що друкуються на футболках.

Сімпсони отримали власну зірку на Алеї Слави в Голівуді у 2000-ому році. Завоювали кілька десятків нагород, в тому числі 23 премії Еммі і 24 премії Енні. Time включив Барта Сімпсона до списку 100 найвпливовіших осіб 20-ого століття.

На честь 20-річчя серіалу три найпотужніші кінокомпанії створили анімаційний повнометражний фільм «Сімпсони в кіно». Режисером фільму виступив Девід Сілверман, а сценарій був написаний групою, що включала 10 мультиплікаторів. Ідея повнометражного фільму зародилася ще в часи ранніх сезонів. Джеймс Брукс спочатку планував створити фільм на основі сюжету серії «Табір Красті», але зазнав труднощів, адаптуючи серіал до повнометражного фільму. Прем’єра фільму відбулася за результатами спеціального конкурсу у Спрінгфілді (штат Вермонт). Касовий збір в перші дні показу склав 74 мільйони доларів США, що є рекордом для фільму, знятого на основі телевізійного серіалу.

Крім участі у створенні мультфільмів і коміксів, Грейнінг займається музикою разом з таким відомим американським письменником, як Стівен Кінг.

Дізнавшись більше про цю чудову сімейку  сподіваюся неодмінно виникне бажання переглянути кілька серій. Гумор серіалу зачіпає широкий спектр суспільних явищ, близький представникам різних поколінь. А Метту Греймінгу лише можна побажати не зупинятись на досягнутому, тому що «Сімпсони» затребуваний продукт творчості.

 

Христина Філь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *