Кіно, в якому ми живемо

Categories СаморозвитокPosted on


Хтось говорить «моє життя – рутина, буденність», інший – «кожен день цікавіший за «Санта Барбару», «сюрпризи кожен день»… І ще більше описів ми чуємо, думаємо а що ж сказати нам: про те, що ми переживаємо чи, може, навпаки, чим обділені. Часто задумуємось, які слова підійдуть, але не завжди обираємо правильні, свідомо чи ні. Щось може спонукати нас або прикрашати власне життя, або навіть прибіднювати. Це «щось» – те, що знаходиться в нас, те, що дає причини чинити відповідні до наших переконань речі. Це наші погляди, рамки, в яких живемо, принципи, якими керуємось, загалом те, чого дотримуємось, що кожного дня має на нас вплив.

Скаржимось на життя або вихваляємось, як нам щастить, удача на нашій стороні, або ж чорна полоса надто довго… Все-таки, що насправді відбувається під цією оболонкою відомо лише кожному окремо, бо кожен сам вирішує, яким бути його життю. Звичайно, бувають нещасні випадки, мають місце щасливі збіги обставин, але «кіно» в якому ми живемо, придумуємо самі. Адже ми є головними героями, тими, що виконують роль точно не другого плану у власному житті. Тож не можемо дозволяти другорядним персонажам відігравати більш важливі ролі, обставинам вирішувати замість нас хід наших дій. Неправильно жалітись на погане життя, кожна історія з якого не знає, що таке щасливий кінець, тому що чи не всі моменти в більшій мірі перебувають у залежності від нас.

Все у наших руках. Сюжет ми маємо змогу писати вже від тої хвилини, коли починаємо свобідно діяти, раціонально думати, планувати. Від нашої волі залежить те, які ролі ми дозволимо відігравати тим чи іншим особам в нашій картині, а що виберемо або ж залишимо(що буде хибним) для себе. Навіть, коли з чужої сторони спостерігається неочікувана реакція, з власної сторони ми вирішуємо які кроки робити, а не підлаштовуємось під чужі прагнення, якщо вони нас обмежують, негативно впливають. Адже не всі поради чи вимоги будуть нам корисними. Слухаємо ми всіх, але прислухатись правильно буде до вибраних, до тих, в кому ми впевнені, тобто, довіряємо і знаємо чому вони, керуючись якими мотивами, роблять щось для нас. На кінець, коли приходить час приймати рішення, яке стосується певних ситуацій нашого життя, найкраще, беззаперечно, вирішувати на самоті, обдумавши можливі варіанти, спрогнозувавши наслідки наскільки це можливо, збагнути, що зміниться для нас і в деяких випадках для тих, хто нас оточує.

Коли діятимемо так, як підказує нам власне серце, все, що для нас має значення, старатимемось робити те, що буде нас вдосконалювати на практиці, а не лише у розмовах зі знайомими, будемо відчувати справжню гордість за себе, а не просто чекати удачі та закінчення біди. Щоб радіти, бути справжнім, потрібно навчитись розрізняти межі свого життя та інших. І знаючи, коли і де вони сходяться, робити так, щоб не зашкодити людям, але й про себе не забувати. Якщо знову доведеться переживати біль – не зупинятись і не шукати прихистку, а йти далі, щоб не бути сильним, знову ж таки, лише на словах.

Так, про невдачі теж розповідають, але такі монологи не викликають, м’ягко кажучи, овацій, тому, якщо хтось хоче, щоб на титрах його фільму всі ним захоплювались, то має подолати перешкоди, пережити страждання достойно і дійти до своєї мети. Малі кроки кожен день – не так вже й важко, бо днів ще в запасі маємо. А от хто відкладає все до кращого моменту може й не дочекатись такого. Так і не зігравши головної ролі, а лиш даючи коментарі…

Можливо, приклад про кіно видається легковажним порівняно зі справнім життям. Там отримують оскари. Тут теж. Але їх назв значно більше, бо це те, що ми здобуваємо для себе, те, що отримуємо від людей. І мало з цього всього можна відчути на дотик, потримати в руках як статуетку, але воно зігріває серце та завжди з нами, даруючи ключі до замків за якими нові мрії…

Христина Чабан

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *