Ти живеш чи ще “в процесі”?

Categories ФілософіяPosted on

«Життя багатьох людей зайняте завтрашнім днем –
люди не живуть, а лише збираються»
Сенека молодший

zhyty

Як багато часу ми витрачаємо на планування, що у більшості випадків переростає в абстрактне спорудження повітряних замків… Здається, така кількість справ! І як же все це встигнути? Звісно – а як? Коли ми тільки й зайняті тим, що думаємо: «завтра – те, післязавтра – се…» …

А час невблаганно йде вперед, він не стишує і не сповільнює кроків ані на тон, ані на мить… Час усемогутньо закриває своєю пеленою епізоди нашого життя… Але чи було це життя? Чи встигли ви пожити? А де гарантія, що ви справді діяли, справді чогось досягли, а не лише збиралися для цього?

На питання, чого варто боятися в цьому світі, Джон Ньюмен свого часу відповів: «Не бійтесь того, що ваше життя повинне завершитись – бійтесь того, що воно так і не почнеться».

Чи є справжнім життям зазомбоване споглядання комп’ютерного монітора, лайки і репости «вкантактах»? спитайте себе, скільки ви приділяєте цьому часу.
А скільки часу було вбито на депресії, скандали, істерики?..

Впевнена – у кожного набереться свій темний списочок змарнованих хвилин…

Пригадую як напередодні мого 18-річчя мені приснився сон, наче я померла вві сні, так і не досягши жаданого повноліття. І я (не тямлячи, що це лише сон) стала химерною хмаринкою над юним тілом, в якому щойно припинило битись серце. Не треба було надприродних поштовхів чи втручань духів, аби переді мною вмить пронеслась ретроспекція помилок минулого і всього того, що я мала зробити в цьому житті, але не встигла.

Психоз, параноя, страх – називайте це як завгодно, а я лише після того сну по-справжньому усвідомила, скільки всього я можу і скільки всього у мене ще попереду. Тільки от і вся родзинка в тому, що це «попереду» починається з кожною наступною хвилиною, ба навіть з кожним наших наступним подихом.

Мій коханий, дізнавшись про той химерний сон і певні складні періоди, що спіткали мене протягом останніх кількох років, узяв з мене обіцянку найкраще запам’ятати одне єдине слово: «ЖИВИ».

Чим нам потрібно займатися в цьому світі? Перш за все ЖИТИ!
Жити, а не існувати. Боротися, а не піддаватися. Перемагати, а не коритися.

Повертаючись до злободенної теми (недавно розправилась із сесією і примовка ще вистигла із вуст), скажу, що серед гостроязикого студентства ходить примовка: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити післязавтра». Було б навіть смішно, якби не настільки сумно.

Щодо цього неймовірно влучно писав мій улюблений поет Василь Андрійович Симоненко:

Сьогодні усе для Тебе:
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба!
Гляди ж – не проспи!..

Ярослава Блискавиця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *