ДОПОМОЖІТЬ!!!(собі самі)

Categories СуспільствоPosted on

 


Ще декілька днів назад я і гадки не мала, якою ж буде тема цієї статті. В моїй уяві  поставав просто порожній  «електронний » аркуш, на якому повинно було з΄явитися щось надзвичайно захоплююче, провокативно – викривальне, але з елементами розуміння та справедливості. В той момент я в черговий  раз переконалась, що примусити себе працювати і писати щось – це те саме, що примушувати деяких наших політиків «щебетати» на рідній українській мові. Не знаю, чи підходить ця стаття під загальну тематику видання, але впевнена, що багатьох вона не залишить байдужими. Мова піде не про саморозвиток, а швидше, навпаки – про самозанепад або самодеградацію.

Не буду обтяжувати читачів іменами, посадами та адресами, просто скажу, що події відбуваються у середовищі студентів.  Якось увечері в одному із гуртожитських приміщень стався прикрий випадок. Одна із студенток із невідомих причин почала втрачати свідомість, не могла дихати…Налякані подруги одразу викликали швидку допомогу. І тут почався…хаос! Не досить того, що карету швидкої чекали близько сорока хвилин ( хоч відстань від гуртожитку до лікарні пішки можна подолати за 20 хвилин), так ще й дівчата змушені були вислуховувати шквал обурення та невдоволення лікаря, який замість того, щоб рятувати пацієнтку, яка на його очах не могла зробити ані подиху, кричав на усіх навколо і поводив себе відверто по – хамськи.

І все ж таки він, мабуть, згадавши клятву Гіпократа, уколов дівчині ліки. Всі заспокоїлись, але приступи, на жаль, не припинились. Довелось знову викликати допомогу, хоч, відверто кажучи, нікому не хотілось знову бачити того чоловіка. Все повторилось по тому ж сценарію, але вже з іншим завершенням. Студентку все – таки відвезли у лікарню. І тут стало ясно, що «злий» лікар – це всього лиш початок. У лікарні, у цьому закладі «мудрості, доброти та співчуття » героїв історії знову зустріли із криками та агресією. Щиро дивуюся цим людям. Ні, я звичайно розумію, що вони, за роки своєї лікарської практики  стількох хворих бачили, що якщо кожному з них по – справжньому співчувати, то так ніякого серця та нервів не вистачить, але…Є одне, але важливе «але» – у будь – якій ситуації людину потрібно поважати. І байдуже хто це: генерал армії, депутат обласної ради, студент чи вбогий пенсіонер, який ледь – ледь зводить кінці з кінцями. Усі люди і ніхто не має права порівнювати їх і робити висновок на користь більш заможного.

Стає страшно, коли чуєш з уст головного лікаря фразу: «Так це студент? Вколи йому найдешевший препарат або просто поміряй температуру». Це просто жахливо! Який градусник, яка температура, якщо перед тобою лежить дівчина і задихається? Звичайно, я не маю права судити цих людей, адже по – перше, вони старші, а по – друге розуміються у медичній сфері значно краще ніж я, але признаюсь чесно, така їх поведінка і ставлення мене лякають.

Найбільше, кого жаль у цій історії – це ту хвору дівчину, яка на даний час лежить в реанімаційному відділенні і балансує між життям та смертю…І повірте, це сказано без жодних художніх перебільшень, просто «сухим» фактом…Що називається – «догралися» або «договорилися»…

 

P.S. – не знаю, як ви, а я сто раз подумаю, перш ніж вирішу звернутися до наших студентських лікарів… Хоча не всі вони такі…Це лиш поодинокі «екземпляри», приклади хамства та безкультурщини, неповаги перш за все  до себе самих..Я щиро співчуваю тим справжнім лікарям, істинним представникам цієї благородної професії, адже через «ось таких» і виникає недовіра населення до лікарів загалом…

З усієї цієї історії я зробила один висновок – допомоги чекати треба, але лише від себе самої…

 

Оксана Савончак 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *