Ідея ролей…

Categories СуспільствоPosted on


Жінка – справжня окраса чоловічої влади… Одвічний взірець витонченості, природності, вірності, пристрасті, натхнення, бажання та прагнення чоловічої уваги та визнання. Визначаючи свою уразливість, беззахисність та належність виключно до природного призначення. Належить родині, передається чоловіку для створення нової родини, присвячує все єство виключно родинному благополуччю – вводячи в світ нових героїв. Жінка – початок життя й поневолена «Ідея» соціальних ролей. «Мужчина – то «все», а жінка – то «нічого» – відображення патріархальної сутності українського суспільства…
«…Чи жіноче духовне життя цікаве, як її організм?…» питання, що породжене філософсько-світоглядними засади формування ідеї «нової жінки» ще наприкінці ХІХ століття вітчизняною письменницею-гендеристкою, Ольгою Кобилянською. Невже жінка й зараз залишається окрасою чоловіка? Чому навіть в умовах сучасної парадигми гендерно-паритетного розвитку відчайдушно намагаються відшукати відповідь на питання: «якими Ви нас прагнете?».
Вітчизняна літературна традиція, як онтологічне підґрунтя національного буття, зосередила свій погляд виключно на оспівуванні жіночої вроди, прагненні володіти. Але жодним чином не даючи жінкам відповіді на питання якими все ж таки їх прагнуть. З джерела чоловічих бажань народилися полонянки, каторжанки, розпусниці, чарівниці, лиходійки, українки, зрадниці… Проте, жодна з них так й не стала рівною митцеві. Чому ж?…
Усвідомлення власної значущості, впевненості в своїх силах, потужності свого потенціалу ввірвалася до української жіночої думки наприкінці ХІХ ст. Так, очільниця «Товариства руських жінок на Буковині» Наталія Кобринська без жодного поступу заявила: «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була все вічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків».
Ніби по крихті вже сьогодні Я збираю власну душу, власне розуміння себе, своїх переживань, намагаюсь осягнути свою буденщину… як жінка. Ні, не запрограмована статтю з дитинства, а Особистість. Часом – вірна подружка, порадниця, іноді – старанна студентка, перспективна дослідниця, деколи – працьовита… Залишаючись романтичною, меланхолійною, загадковою, ніжною, доброю, чарівною, незбагненно щасливою… Філософія обдарувала мене знанням всебічності життєвих фарб (іноді бавлячись з відтінками), звернення ж до питань жіночої душі, письма, слова – оздобили серце справжнісіньким сяйвом та незбагненною теплотою тої різноманітності буття. В моєму житті, ніби сторінкою нового тому з історії жіночої думки, настала мить коли все настільки знайоме, рідне в колі друзів, знайомих, серед юрби прибічників й у колі опонентів… Залишаючись собою не ховаючи обличчя за маскою соціальних ролей… Жіноча настільки, наскільки ж сповнена життям!
Емансипація жінки аж ніяк не зводиться до сліпого копіювання способу життя чоловіків, зауважувала Ольга Кобилянська на зборах «Товариства руських жінок на Буковині» 1894 року. Так кажу й Я тепер. Живучи власним життям, плекаючи власні мрії, здійснюючи власні бажання…
Такої щирості Я бажаю й Україні в своїх здобутках, перемогах, в яскравих очах її дітей, радісних посмішках своїх героїв… Не звертаючи з намічено дороги, не вагаючись на півшляху, впевнено здобуваючи визнання! Україна ж жінка! З подібними прагненнями до єдності, рішучості, прихильності, розуміння, чарівності, щирості, мужності… Серед образів нашої буденності, на сторінках життєписів, на перехресті бажань, все ж таки ми створили собі ідеал. Жінка! Союзниця за життя, країну, націю, за теперішнє й за майбутнє…

Юлія Венгрен

1 comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *