«Росія: національне питання» – чергове поповнення на полиці доктрин російського месіанства

Categories СуспільствоPosted on

Пригнічений неволею народ знаходить у собі незвідані сили, спороджені протестом. Прямуючи до обітованої землі він витворює екстракт витривалості, який ми називаємо національною ідеєю. Однак ця свята категорія легко перемінюється в імперську ідеологію, коли устаткована нація заражується бацилою жадоби чужих земель. Ця хвороба стає початком кінця національного життя кожного народу. Імперський народ перемінюється в орду, в якої нема духовності, й тому так само, як і тіло без душі не може існувати….
Роман Іваничук «Хресна Проща»


4 березня 2012 року відбудуться президентські вибори у Росії. Але, із події на Болотній площі, владою жодних висновків зроблено не було. Тому, серед кандидатів на посаду керманича РФ, бачимо все ті ж старі-звичні обличчя: лідера КПРФ Геннадія Зюганова, одіозного голову ЛДПР Володимира Жириновського, представника із «Справедливої Росії» – партії-сателіту провладної «Єдиної Росії» Сергія Миронова і, безперечно вся б ця картина була не повною у своїй звичності без діючого прем’єра Володимира Путіна, Але, застарілі барви, дещо розбавив своєю участю самовисуванець Михайло Прохоров. Проте, левову частку опозиційних кандидатів тамтешня ЦВК так і не зареєструвала. Причинами такої відмови, зазвичай ставала підробка підписів виборців, або їх невчасне надання (кожний кандидат на посаду президента РФ має надати їх 1 мільйон), відсутність або невчасна подача необхідних документів.

У Росії склалася ситуація, дещо подібна із тією, яку американський науковець Р. Мілс виклав у своїй теорії владних еліт. Теоретик зазначив, мовляв у США вибори президента країні та конгресменів відбуваються без вибору як такого, оскільки вся влада сконцентрована у руках дрібного прошарку еліти. ЇЇ представники, всупереч інколи приналежності до різних політичних таборів, мають між собою набагато більше спільних, ніж відмінних рис: схоже соціальне походження, освіта, релігія, проведення дозвілля. Так, 4 із 5 кандидатів за часів СРСР були комуністами. Навіть Володимир Жириновський, який марить винесенням Леніна із мавзолею, у 1970 – 1972 роках, відбував військову службу в політичному керівництві штабу Закавказького військового округу в Тбілісі, не кажучи вже про кагебешне минуле пана Путіна. Правлячий режим свідомо намагається не допустити навіть до президентських перегонів тих, хто бодай потенційно є загрозою для його ж існування. Ось і підуть на вибори пересічні росіяни 4 березня 2012 року, позбавлені можливості вибору як такої. Всі ті ж добре відомі старі кандидати, добре знайомі їх програмні положення.

Багатотисячні протести на Болотній площі засвідчили, що загальнонародна популярність Володимира Путіна, є радше міфом створеним слухняними російськими ЗМІ та владою. Тому, й ламає голову у роздумах російський прем’єр: «Як же ж мені зберегти владу?» «Щоб мені придумати такого, аби остаточно не втратити довіру?» і.. «Як зберегти та розширити імперію?»… Напевно, результатом таких роздумів стала написана Путіним стаття: «Росія: національне питання». Її родзинкою став новий-старий проект великої «історичної Росії», у головних своїх рисах схожий із «Русским миром», який активно пропагує Московський патріарх Кирило. (Нагадаємо, складовими, які утворюють так званий «Русский мир» є: належність до православ’я, російська мова та спільна історична пам’ять.)

Автор, за допомогою своєї статті намагався, в першу чергу, обґрунтувати право Росії на експансійну політику на пострадянському просторі. Заради цього, Путін відмовляється й від ідеї національної держави. (Бо ж як по іншому, можуть пояснити свою вікову загарбницьку політику самі росіяни?) Червоною ниткою проходить ідея про «історичну Росію», про особливий тип російської цивілізації ( на чому, наголошується в тому числі і в проекті «Русский мир»).

«Історична Росія -, пише Володимир Путін, – не етнічна держава, і не американський «плавильний котел», де, загалом, всі так чи інакше – мігранти. Росія виникла та віками розвивалася як багатонаціональна держава. Держава, у якій постійно ішов процес, взаємного звикання, взаємного проникнення, змішування народів на сімейному, на дружньому, на службовому рівнях. Сотень етносів, які живуть на своїй землі порчу та біля росіян. Освоєння величезних територій, яке наповнювало всю історію Росії, було спільною справою багатьох народів. Достатньо сказати, що етнічні українці живуть на просторі від Карпат до Камчатки. Як і етнічні татари, євреї білоруси…» Як держава «Велика історична Росія» склалася у ХVІІІ столітті. Потім, Путін видає блискавичну фразу: «Не можна насильно змусити бути разом».

Володимире Володимировичу, а як би б ви по-іншому могли назвати всю політику Росії, як не силування до спільного існування? Хіба війни з Україною такими силуваннями не були? І хіба не було змушуванням до спільного існування завоювання Росією інших народів, які істотно різняться за своєю культурою релігією традиціями? ( Татар, вже не віднесеш, приміром до «Русского мира», бо вони – мусульмани).

Ви говорили про повагу культур інших народів? Але хіба тотальну русифікацію, яка тривала Україні понад 3 з половиною століття, можна назвати повагою до етнічних культур? Як ви поясните дії більшовиків-муравйовців, які після захоплення Києві у січні 1918 року влаштували терор, вбиваючи перехожих за українське слово та за одягнену вишиванку?І Якби не культурна політика ваших попередників, можливо б українці сходу та півдня говорили б рідною, а не насадженою силоміць мовою. І чи є ознакою національної терпимості та партнерського рівноправного ставлення (за що ви так переконливо виступаєте у своїй статті) набуття в часи царату принизливого «присмаку» назви «Малоросія»? (Даю невеличку ремарку: цей термін активно використовувався впродовж ХІІІ – ХІV, їм позначали цент Києво-Руської держави. Периферію називали «Великоросією»)

Ви звинувачуєте у розпаді СРСР деяких депутатів кінця РСФСР 80-х початку 90-х років, у тому, що вони ніби то заклали процес «утворення національних держав у самій Росії» – це досить вузький і недалекий погляд як для керівника такої великої держави. Тож пропоную вам згадати історично доведений факт, що ці народи існували та розвивалися і без «благотворного» втручання Росії. І хто б знає, якби виглядала сучасна мапа світу, якби держава, яку ви очолюєте, вела мирну зовнішню політику.

Ви говорили, про те, що ми – етнічні українці живемо від Карпат і до Камчатки, що нас можна зустріти на широких просторах вашої імперії…, ой, даруйте, – держави. Якщо так, то хочу нагадати вам, що по-перше, у склад теперішньої, а з вашою логікою не історичної Росії, входять міста та області, які б мали входити до проекту «Велика Україна», якби наша нація такий проект мала. А саме, мова йде про Воронезьку та Курську області. По-друге, не вже ви забули про насильницьке сталінське переселення політично не благонадійних родин із Західної України (і не тільки) починаючи із 40-х років ХХ століття до Сибіру і на інші частини вашої так званої Великої Росії?

І зрештою, хіба відштовхуєтеся ви від всенародної рівності та злагоди, відводячи саме російській культурі домінантну роль, а російському народові державотворчу роль? Чим, зрештою, ця культура краща за культури інших?

Ото ж, український, білоруський, естонський, грузинський, азербайджанський, литовський та інші народи як «рівноправні» брати матушки Росії, «насолодилися» її «братською любов’ю», та ласками: денаціоналізацією, русифікацією та експлуатацією. Подумали-подумали собі та вирішили, що не треба їм більше братніх обіймів Росії, які сильніші за мотузку на шибениці..

Але, несказанним бажанням обґрунтувати своє месіанство, перевагу над іншими націями віє від оцих слів: «Самовизначення російського народу – це поліетнічна цивілізація, скріплена російським культурним ядром. І цей вибір російський народ підтверджував раз з разом – і не на плебісцитах та референдумах, а кров’ю. Всією своєю тисячолітньою історією».

Цією фразою, Путін визнає та наголошує на загарбницькій ментальності російського народу, який йдучи «впокорювати» нації інші, не гребував кров’ю власних дітей. Але, чи жилося пересічним росіянам (московітам) краще матеріально, після захоплення нових територій? Наврядчи. Збагачувалися лише володарі.

Путін, боячись втратити імперію, вкрай негативно відноситься до утворення регіональних партій, вбачаючи у них перші дзвіночки сепаратизму. Та чи можна говорити про сепаратизм в спільності, яку об’єднують спільні цінності, спільне історичне бачення та спільний погляд у майбутнє? А ні, Росія а ні Радянський Союз такими спільнотами не були. Російський прем’єр міністр, відкидаючи ідею національної держави, має бути готовий до сепаратистських настроїв, яких у державах, утворених із багатьох народів (приєднаних насильно до центру!) не уникнути в силу об’єднання не на основі консенсусу, а за допомогою військових вторгнень.

На думку видатного українського письменника, лауреату Шевченківської премії Романа Іваничука, народ, який відмовляється від національної держави, прагнучи здобути нові території стає імперським народом. Такі народи створюють міфи про своє панування. Тут варто згадати ще про ідею «третього та останнього Риму», яким має стати Москва. І саме таку, імперську політику намагається реалізувати у своєму курсі російське керівництво. Страшно припускати, які б нові ідеологічні доктрини виникли у разі реалізації «Великої історичної Росії» та «Русского Мира».

А тим часом, в інтернет-опитуваннях, (станом на час написання статті) Володимир Путін займає не перші позиції, його випереджає комуніст Зюганов та «інший кандидат» (альтернатива офіційно зареєстрованим). (www.vibori.net) Соціологічні дослідження констатували підтримку протестувальників мешканцями Білокам’яної. Опитування проведені Фондом соціологічних досліджень та Центром вивчення соціальних процесів, засвідчили, що 46% мешканців Москви підтримують мітинги протесту, проти – 25%. 73% москвичів, бажали б покарання всіх фальсифікаторів виборів у Державну Думу.

Чим є стаття Володимира Путіна «Росія: національне питання»? У ній відсутня новизна. Це лише чергове закріплення імперіалістичного розвитку Росії. Якщо завгодно, нова доктрина із прописаною старою великодержавницькою та навіть шовіністичною ідеологію. (Всупереч постійного наголошення її автора на рівноправ’ї та національній злагоді.) Але такий шлях, це шлях в нікуди. Історичний досвід людства засвідчує приреченість держав імперіалістичного ґатунку на розпад, із решток яких, на мапі світу постають нові політичні утворення. Якщо Росія і надалі йтиме окресленим Путіним і підтриманим іншими кандидатами в президенти шляхом, то не виключно що і на неї чекає доля Риму, тільки вже не ІІІ, а І.

Ірина Сатарова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *